місце сили

Porto Franko Gogol Fest

близько 100 подій,
17 локацій,
9 країн,
7 напрямків мистецтва,
5 днів
2000 хвилин

експериментальної, класичної та альтернативної музики
951 хвилина

сучасного українського кіно
800 хвилин

театральних постановок від провідних режисерів
1200 хвилин

літератури: поезії, перформансів, дискусій, розмов
Пришвартувалась кораблем на Porto Franko Gogol Fest під час дощів, шторму, як і властиво морю, коли воно починає хвилюватись.

Ті хвилі були мелодійними й вишуканими, адже у Франківську під час фестивалю музика звучала всюди: у філармонії, на ратуші, під нею, на початку пішохідної Стометрівки, себто Вічевому майдані, на вокзалі, у театрі, в музеї. І навіть у маршрутках.

Це не тільки популярні виконавці, як-от Брутто/Ляпис Трубецкой чи ONUKA, навіть Dakh Daughters і литовці Beissoul & Einius. Варто віддати належне й оперній співачці Олені Бєлкіній і камерному оркестру, які органічно співіснували із залізничним вокзалом і маршрутками.

Фестиваль був дуже візуальним, бо візуальна частина часто поєднувалася з експериментальною музикою і літературою. Навіть література вийшла за межі традиційних читань.

А ще фестиваль був інтимним і домашнім. Можна було поспати в театрі на матрацах.
Люди рухалися, співали, танцювали, розмовляли, мислили і головне – творили себе й інших, творили атмосферу міста. Така циркуляція енергетики штовхає відкривати нові горизонти й стирати межі, знаходити нові ідеї та нових людей, нові імена. Вона дарує відчуття цілісного організму, який розвивається і росте під впливом мистецтва, як трава чи дерево під сонцем, виділяючи кисень, який не дозволить пропасти серед потоків забування.
музика потягів та опери
Вокзальне Re-barocco
Колись я думала, що на вокзалі і його околицях можна почути звуки потягів, туристів, маршруток, циганів, водіїв, які закликають до своїх автобусів, що прямують до Коломиї чи до Надвірної – словом, що завгодно, окрім меццо-сопрано Олени Бєлкіної в супроводі івано-франківського камерного оркестру «Harmonia Nobile», які виконували арії Вівальді, Генделя і Перселла.

Музика була глибинною, а голос спонукав до роздумів і переживання. Менш як на годину вокзал перетворився в ядро, де простір, оркестр і оперна діва гармонійно співіснували , попри те, що люди поспішали на дизель-потяги, а самі потяги курсували. В залі було гамірно від збудженого захвату, бо навіть персонал вокзалу збігся послухати й подивитися на «то всьо шо си творит».
Олена впевнено вела свою партію, забуваючи (як вона сама сказала), що це вокзал. А оркестр, відчуваючи кожен хід Олени, підхоплював її своїм музичним супроводом. Роман Григорів, арт-директор фестивалю, тишком-нишком поділився, що його батько був залізничником і вокзал – невід'ємний спогад його дитинства, який і надихнув на те, щоб створити тут авангардне дійство.
P.S Коли Олена закінчувала сольну частину, вона сідала на оксамитове крісло, ніби на трон, і тоді в ній була незбагненна сила, що притягувала до себе.
Старий новий театр

Чи повірите, що з театру під час Porto Franko Gogol Fest можна було вийти о шостій чи сьомій ранку. Театр перекреслив традиційні уявлення про себе. Зазвичай сюди приходять в елегантних сукнях чи костюмах. В ніч п'ятниці все змінилось. І організатори, і гості були в піжамах – така своєрідна інтимна зустріч. Хтось прийшов поспати, хтось – зайвий раз перекинутися словом з друзями і поїсти, хтось чекав на вечірку і щось більше.

Це була ніч, коли всі відірвались від реальності і під мінімалізм Sed Kontra пірнали в сон. Зіграні вперше, композиції бавилися з часом, робили його не таким швидкоплинним. Всі почувалися як вдома, були спокійні й намагалися не втручатися у приватні взаємодії зі сном. Засинали під музику і прокидалися під неї. Оповідання Тараса Прохаська під акомпанемент Palimpsest були вдалими у кожну хвилину, а китайська співачка заводила колискову, тоді, коли ми підсвідомо того бажали.

Дехто проспав всю ніч, а дехто згадає, як він стер межі сприйняття реальності і відкрив для себе нову силу свободи.
Тюремна пісня
від Олени Герасим'юк
Ми чекали біля театру, щоб нас усіх відвели в підвал, як купку в'язнів. Біля входу багатьом роздали різні предмети: залізні миски, виделки і ложки, - ну справді, як в'язням. Ми спустились.

Поема провокує, ставить багато запитань без відповідей. Мовить те, про що сьогодні мовчать.

Участь у читанні поеми взяли бійці АТО і політичні в'язні, а також люди, котрі пережили полон, які власне й співали ту «Тюремну пісню».
Крім того, що в театрі можна було познайомитися з прогресивним танцювальним колективом з Києва – ADUR, магдебурським театром Werther та грузинським театром, «Собачою будкою» театру «ДАХ», гості мали можливість зануритись в нову оперу «ЙОВ» Владислава Троїцького. Музика Іллі Разумейка та Романа Григоріва пробирала до кісток, як і соло Мар'яни Головко. За мотивами біблійної історії прочитується актуальність та потрібність утвердження своєї віри сьогодні, а тексти, написані на основі санскритських священних текстів для рояля, ударних, віолончелі створювали ритуальний ефект, враження можливості достукатися до серця.
  • Опера "IYOV" про те, як зберегти віру всупереч всьому. І про те, що зараз відбувається в країні.
  • Захистом є віра в канонічному розумінні цього слова. Але якщо в тебе її немає, то ресурс протистояння вірусу тотальної зневіри варто шукати в собі. Для себе я вивів формулу самозбереження: оберігати свою особистість і при цьому знайти опору в інших. Один із ресурсів – вірити людям. А це потребує вміння бути відкритим до світу. І те, і інше ґрунтується на неканонічній вірі, що попереду нас чекає не зло, а добро.
  • Франківськ має більший потенціал, ніж Київ чи Львів. Здавалося би, менше місто, менше ресурсу, але через те, що немає, з одного боку, столичного снобізму, а з другого – регіональної пихатості та зацикленості на експлуатації вчорашнього дня, то є відкритість до перетворень і моделювання дня завтрашнього.
  • Праця в радість – сила, отримана через радість. Бо романтика фестивалю за якийсь час мине, фестивальний післясмак зникне і все повернеться у звичне коло зависання. Тому wake up, Франківськ, wake up.

Владислав Троїцький
режисер
DRUKARNYA
Візуальна частина програми Porto Franko Gogol Fest відбувалась у колишній друкарні. У текстах Юрія Андруховича є кілька згадок про це місце. За моєї пам'яті тут продавали шуби і проводили ярмарки верхнього одягу. Але цього разу Дар'я Кольцова, куратор візуальної програми, використала приміщення по-іншому.
У друкарні виставили роботи 30 художників з України та Європи, як мені здалось, на перетині реальності й сюрреальності. Там море перетікає і риби плавають, а їх прагнуть дослідити і зрозуміти. Деякі роботи є натяками на соціальні проблеми у суспільстві. Як-от проект Євгена Самборського «Говорить Івано-Франківськ», що привертає увагу до людей, відкинутих суспільством. Художник презентував живопис і скульптури, створені спільно з пацієнтами психіатричної лікарні у Франківську, які наразі експонуються в публічному просторі міста та відео-документацію, яку можна побачити у Друкарні. З одного боку проект став арт-реабілітацією, а з іншого – нагадуванням суспільству про болючі точки. Ця виставка мандруватиме різними громадськими просторами. Цей та інші проекти є частиною візуальної програми «LITORALIS».
«Якщо Івано-Франківськ втратить друкарню, то він втратить частину своєї історії, вмістилище спогадів і важливий простору для розвитку культури в Івано-Франківську. Як правило у всьому світі в подібних будівлях створюють музеї та культурні центри» -
Дар'я Кольцова
«Літораль – це частина берегу, який в час припливу накривається водою і стає морем, а в час відпливу – сушею. Це пограничний простір, пограничний стан реальності та її спрійняття. Проект досліджує міфологію міста, його історію: реальну та романтизовану. Як на мене, цей концепт відображає крихкість сучасної реальності, що сьогодні актуалізовано в Україні, ілюзорність чи романтизацію дійсності, ностальгію по втраченому, чи уявленому, ескапізм».

Автором текстуальних інтервенцій у виставковий простір став молодий український поет родом з Івано-Франківщини Мирослав Лаюк.

Виставка працює до 8 липня щодня, крім понеділка.
Єдина ціль, яку я собі поставила, – це роздуми про Івано-Франківськ і місцеву легенду про втрачене море, роздуми про сучасну реальність, дуже різну для кожного і пережиту кожним по-різному.
Дар'я Кольцова
куратор візуальної програми
«Люм'єр» – місце кіно і не тільки
Я побачила шматочок альманаху «Місцеві» – сім історій про дружбу, любов і міське життя від молодих українських режисерів, презентовані фестивалем «86».
В кінотеатрі експериментальна сучасна музика поєдналася з візуальним мистецтвом. Візуальні інсталяції та експериментальна музика дали ґрунт для роздумів, інтелектуального збагачення. Чого тільки вартує аудіо-відео арт від австрійського композитора і перформера Карлхайнца Ессля та його сина Симона.
На початку всі ряди в залі були заповнені, але через кілька хвилин молодь повтікала, певно, не витримавши інтелектуального мистецтва. Мабуть, їх привабила назва «Omnia in omnibus». Цей алгоритмічний музичний твір вмістив 700-річну історію музики в різних музичних ландшафтах у поєднанні зі звуками міста у 75-хвилинний перформанс.
Дворик на Незалежності, 18
Увійти у дворик на поезію можна було тільки в неділю. Тоді відбувалася «ПРИСУТНІСТЬ» молодих прикарпатських поетів, де за допомогою «спіритичного» сеансу з гітарою, джамбо та дримби можна було послухати вірші й прикарпатських поетів 20 століття. Коли ми читаємо твори Олега Лишеги чи Богдана Рубчака, вони присутні.

Через дощову погоду читання поетів "Місцеві", літературно-музична презентація "Lexikon-sonate", обговорення книжкових новинок та розмова зісталкером Арчі - відбувались у бібліотеках Франківська, де ціла поличка «Дитяча книга року» була забита Стівеном Кінгом. Розмови про книжкові новинки та музичний перформанс «Lexikon-Sonate» від австрійського музиканта-перформера Карлхайнца Ессля. «Lexikon-Sonate» створено на основі творів Андреаса Окопенка – австрійського письменника-постмодерніста українського походження.
під лиликом
Книгарня «Під лиликом» розташована в такому куточку, де контакт з містом втрачається. Відчуття таке, ніби перебуваєш на галявині біля лісу, а не біля міських будівель.

Троє чоловіків у суботу 11 червня творили тут дивні перформанси з назвою «Без назви», один з яких поставив багато запитань про червону реальність, яка ще досі внутрішньо і зовнішньо ізолює нашу відкритість до світу. Але кожен трактував перформанс Володимира Топія як хотів.

Петро Ряска пов'язував свій перформанс з безземеллям селян на Закарпатті, куди, в село Зубрівка, приїжджав Іван Франко досліджувати цю проблему. І показував він «Земельний голод» – ділянку землі розміром приблизно в один квадратний метр, яку відрізали селянам наприкінці XIX століття.
А Ґжеґож Божек розповідав комедію про жінку Валю, яка навчила його вар'ювати, коли Ґжеґож був дітваком.

У неділю, 12 червня, Тарас Прохасько міркував, чи є Франківськ місцем сили...
У затоці під скелями, які ніяк не дочекаються припливу, а відплив був декілька тисяч років тому, ще збереглися дві колишні течії Карпатського моря. Вони витікають із його глибин і , вдаряючись об камінь берега, завершаються, утворюючи невеликий атол понад яким випинається в ямі порт Франківськ

Тарас Прохасько

Діана Горбань
Спеціально для UFRA
Photocredits: Діана Горбань, Porto Franko Gogol Fest
Video: Діана Горбань
Made on
Tilda